НАРОДНІ СИМВОЛИ

НАРОДНІ СИМВОЛИ УКРАЇНИ

     Народними символами українців є батьківська хата і святий хліб, вишитий рушник і материнська пісня, верба і калина, хрещатий барвінок, дивовижна писанка і віночок, вірний своєму краю лелека і ще багато інших. Всі вони –давні добрі обереги. Знайомство з ними ви будете продовжувати на уроках читання, природознавства. Нижче наведені основні, які ми завжди згадуємо, говорячи про Україну.

Хліб і сіль у наших предків були знаком чистоти і благородства намірів. І не дивно, що їх здавна сприймали як єдине ціле. Хлібосольними господарями називали людей, які вміли приймати гостей.

З часів Київської Русі дожив урочистий ритуал зустрічати хлібом-сіллю шанованих людей. Звичай зустрічати гостей хлібом-сіллю — символ доброзичливості нашого народу, основа людського життя, символ достатку і процвітання.

Український рушник - невід'ємний символ хатнього інтер'єру, гостинності українського народу. Це символ єдності сім`ї, символ любові до рідної землі, до любої матусі, до коханої дівчини, символ працелюбності нашого народу. Не було, мабуть, жодної оселі в Україні, котру б не прикрашали рушники. У різних районах України рушник називають по – різному, залежно від його призначення. Приміром, рушник для витирання рук і обличчя – утирачем, для посуду, стола й лави – стирачем. Рушники для прикрашання хати називали «кілковими», вішали їх над вікнами, у простінках між вікнами на спеціально вбиті в стіну кілочки. Рушники, які прикрашали ікони (образи), вішали на покуті. Такі рушники називаються «над образники» та «покутники». Проводжаючи в далеку дорогу, на війну, чи в армію, мати дарувала синові, доньці, чоловікові рушник, щоб він зберіг їм життя, щоб швидше вони повернулися додому, щоб дорога була щасливою. Такі рушники називались «подарунковими». Український рушник! Як багато промовляє до нас це слово, яке воно рідне і миле нам! Він пройшов крізь віки. Рушник і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до всіх, хто не черствіє душею.

Здавна у нашому народі найбільш шанованим деревом є верба. „Без верби і калини – нема України”, – говориться в народній приказці. Важко уявити нашу землю без верби. У нас її росте близько 30 видів. Говорять: „Де вода, там і верба”. Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна. Про тиху, скромну вербу народ склав багато пісень. У багатьох творах згадує вербу І Т. Шевченко. Перебуваючи на засланні у пустелі біля Каспійського моря, Шевченко посадив вербову гілку. Він поливав, доглядав її і виросла вона йому на втіху. Росте верба Шевченкова і досі. 

Завжди любили люди цілющу красуню калину, яка є символом дівочої краси, ніжності. Вона росла біля кожної хати. Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали у віночок.
З гілочки калини батько синові робив сопілочку, а слабеньким дівчаткам-немовляткам робили колисочку із калини. Калину оспівують у піснях, про неї складено легенди. В одній із них розповідається про те, як вродлива дівчина Калина завела у болото ворогів-бусурманів. Багато з них загинули, але загинула і молода красуня. На місці її загибелі виріс кущ, який на честь дівчини і назвали калиною. 

Вінок належить до українських національних символів-оберегів. Українські
дівчата влітку ходили з непокритою головою, обвиваючи її стрічкою, а на свята надягали вінки. До українського віночку вплітали різноманітні квіти, а всього в одному вінку могло бути до 12 різних квіток.
Кожна квітка у віночку щось символізувала. Безсмертник – символ здоров’я, деревій – символ нескореності, барвінок – життя й безсмертя людської душі, цвіт вишні і яблуні- символ материнської відданості, калина – символ краси та дівочої вроди, любисток – символ відданості, а волошка – вірності, ромашка – символ дівочої чистоти, ружа, мальви та півонії – віри, надії та любові; хміль – символ гнучкості та розуму. Мак – символ печалі та смутку. 

Лялька-мотанка здавен була оберегом, символом української родини. Кожна матір робила для своєї дитини ляльку, щоб та гралась. Ви напевне звернули увагу, що мотанка - це лялька без обличчя. Очі, брови, вуста, ніс ніколи не промальовувалися в ляльках-оберегах. І це зовсім не тому, що наші предки не вміли малювати.   Згідно давніх вірувань, безлика лялька не зможе стати чиїм-небудь двійником, а отже - ніколи не принесе шкоди людині. Причому ні навмисно, ні випадково. Наші предки були впевнені: лялькам-оберегам не можна малювати обличчя ще й тому, що через очі ляльки в її господаря може вселитися злий дух.

Писанка вважається символом життя, сонця, безсмертя, любові і краси, весняного відродження, добра і щастя. ЇЇ дарують на знак перемир’я, побажання здоров’я, застосовують як оберіг від лиха та стихій, для лікування різних недуг.

Символом сили, могутності, довголіття є дуб. Матері своїм синам на сорочці вишивали листя дуба, щоб син був сильним, міцним. Спали на дубових меблях, які, за повір'ям, додавали під час сну сили. Дуб, як і інші наші народні символи, має лікувальні властивості. У дубовому лісі добре почувають себе люди, які страждають на серцеві захворювання. 

Улюбленим птахом є лелека. Його назвали на честь божества добра і кохання - Леля. Ну, а як відомо - від кохання народжуються діти. От і приносить їх у наші домівки лелека. Говорили колись, що Лель живе у душі доброї людини, а лелека мостить гніздо на подвір'ї добрих людей.

Соняшник - символ Сонця, праці й достатку, сили і добробуту. Він - чи не найсильніший серед квітів... Соняшник знайшов своє місце під Сонцем. І не міг не знайти, бо постійно орієнтується на небесне Світило - повертає за ним свою схожу на Сонце голову. Тож Сонце його не засліплює, а це означає, що він не боїться осліпнути від успіхів чи досягнень...

Українські криниці споконвіку символізували достаток, невичерпну людську доброту, щирість і привітність.
Криничну воду здавна вважають святою, як хліб і землю.